Крым и Рим

Дивлюся британський телесеріал «Пригоди королівського стрільця Шарпа» з Шоном Біном. Дуже ламає, коли бачу знайомі пейзажі – серіал знімали в Криму у 90-ті. Саме гірський Крим там відіграє гірську Іспанію, а подекуди впізнаються навіть руїни та печери.

Думаю про нашу відповідальність.

На жаль, навіть в Україні знають про Крим недостатньо. Часто сприймають його через призму російського бачення. Ті ж, хто цього позбавлений, все одно сприймають історію Крима не глибше за Кримське ханство.

І яка велика частина історії просто не досліджена.

Як не дивно, про Крим античний ми знаємо, певно, більше, ніж про середньовічний. Принаймні, в усіх в думках постають колонни Херсонесу та грецькі амфори. Десь тут відбувався синтез грецької та скіфської культур, десь тут, вірогідно, який дуже вправний грецький ювелір кував пектораль для скіфського царя, що згодом, за кілька тисяч років, знайдуть в кургані Товста Могила. Десь тут сплавлялися міфології та культури і скіфський звериний стиль зливався з грецьким натуралістичним, а скіфський пантеон – з грецьким пантеоном. Втім, від Херсонесу залишилося незрівняно більше, ніж від Неаполю Скіфського. А від таврів залишилася тільки назва.

Ми знаємо, що Крим був Римом. Що сюди трішечки, але дотягнулася римська цивілізація та каліги легіонерів. Що південний берег Криму – от вже іронія історії – був місцем заслання римських діячів і в античний, і в візантійський період історії. Що тут мотав строк один з перших Пап Римських, апостол від сімидесяти Клімент. А згодом – Юстініан Другий, один з найбільш авантюристичних, своєрідно талановитих, але й жорстоких візантійських імператорів.

Ми дуже мало знаємо про Кримську Готію. Але саме в Криму готи як спільнота існували найдовше – аж до вісімнадцятого сторіччя. Злившись з місцевими греками та частково еллінізувавшись, вони створили власне князівство Феодоро, яке воювало за контроль над Кримом до кінця XV сторіччя.

Саме Феодоро було останньою незалежною державою візантійського, а, отже, і римського світу, і його героїчна оборона від турків дивним чином повторила героїчну оборону самого Константинополя. Саме руїни їхньої столиці можна досі знайти на Мангупі, саме вони жили в Ескі-Кермені та захищали Каламіту – але ми знаємо про них дуже, дуже мало.

Так само недостатньо нам відомо і про їхніх затятих ворогів – генуезців, які мали свої колонії на південному узбережжі Криму. Хоча, можливо, частка їхньої крові – як і крові готів, і частини греків – вклалася в етногенез сучасного кримськотатарського народу.

Замало відомо і про кримських вірменів. І про кримських євреїв – як талмудичних, так і караїмів. Не відомо достоменно навіть те, чи була свого часу Керч – Корчев – частиною чи вассалом Тмутараканського руського князівства, чи все ж його грецьким сусідом по той бік проливу.

Мало ми знаємо і про український Крим, і про роль українців у історії Чорноморського флоту. Росіяни забрали і матроса Кішку, і матроса Вакуленчука, і історію Чорноморського козацького війська – а ми й не особливо за них боролися. Мало знаємо про Крим як маленький Дикий Захід у другій половині XIX сторіччя.

І найогидніше – те, що це зараз перехлеснула хвиля радянщини та рязанщини.

«…Здесь, в этих складках моря и земли,
Людских культур не просыхала плесень –
Простор столетий был для жизни тесен,
Покамест мы – Россия – не пришли.

За полтораста лет, с Екатерины,
Мы вытоптали мусульманский рай,
Свели леса, размыкали руины,
Расхитили и разорили край.

Осиротелые зияют сакли,
По скатам выкорчеваны сады.
Народ ушел. Источники иссякли.
Нет в море рыб. В фонтанах нет воды.

Но скорбный лик оцепенелой маски,
Идет к холмам Гомеровой страны,
И патетически обнажены
Ее хребты и мускулы и связки.

Но тени тех, кого здесь звал Улисс,
Опять вином и кровью напились
В недавние трагические годы.
Усобица, и голод, и война,Крестя мечом и пламенем народы,
Весь древний Ужас подняли со дна…»

…писав свого часу Максиміліан Волошин. Хоч поет і ототожнював себе з Росією та російською культурою, бувши етнічним українцем, доля Крима жахнула його ще тоді, сто років тому.

На жаль, зараз Крим у руках інших Волошиних.

Його знову перезаселяють. Знову нагоняють туди відставников з Рязаней та Оренбургів – ті, чиї сім’ї жили в Криму до Другої Світової, це вже бачили. Знов затирають пам’ять давньої, ще античної землі на користь дідів Морозів та дідів, які воювали, всесоюзних здравниць та «городов русской славы». Знов тиранять кримських татар.

Одним з ключових завдань України після деокупації буде привести це все до ладу. Залишати постколоніальний Крим варитися у своєму соку, віддавати його на поталу місцевим «елітам» комсомольсько-бандитського походження, було величезною помилкою.

Крим – справді орден на грудях планети. Це справді унікальне місце. І воно справді заслуговує на унікальне ставлення та підхід.

Оригінал

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Статьи, публикуемые в разделе «Мнения», отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией
редакции LIGA.net

Добавить комментарий