«Вільха» или Сапсан: использование российских Искандеров в Армении – урок для Украины

Друга Карабахська війна (вересень-листопад 2020-го) ще довго буде предметом досліджень з метою отримання цінних уроків. Звичайно, основним предметом аналізу буде оцінка переваг і недоліків форм/методів ведення бойових дій сторонами. Проте, схоже на те, що це буде далеко не єдиною темою для обговорення.

Не менш цікавим є осмислення впливу оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) на перебіг бойових дій. Дана проблематика безпосередньо зачіпає і Україну, в якій не припиняються дискусії щодо того, яких масштабів/характеру має бути національна ракетна програма, котра офіційно стартувала в січні 2016 року після відповідного рішення РНБОУ.

Прологом до серйозного обговорення відповідної проблематики стали заяви прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна наприкінці лютого 2021 року. В своїх заявах очільник вірменського уряду поставив під сумнів ефективність імпортованих із РФ ОТРК «Искандер-Э». Проте після критики з боку Міністерства оборони РФ, Пашинян, по суті, відмовився від своєї попередньої заяви. Вірменія справді отримувала від Росії, починаючи із 2016 року, «Искандер-Э» (дальність до 280 км). Мова йшла про пускові установки від чотирьох до восьми штук, кожна із яких може нести по дві ракети.

Щодо самого використання Искандер-Э в рамках бойових дій, консенсусу немає. Росіяни заявляють, що по їх даним, комплекс не використовувався. З іншого боку, в Інтернеті є відео, на яких зазнятий ракетний комплекс дуже нагадує ОТРК «Искандер-Э», а також є повідомлення, що начебто Азербайджану навіть вдалося перехопити ракети цього комплексу, які запускали вірмени.

На фоні такої неясності можемо дозволити провести собі певний мисленнєвий експеримент. Уявимо, що Вірменія не просто застосувала відповідну ракетну систему, але і використала увесь наявний запас ракет. Мова, в кращому випадку, йде про декілька десятків ракет, які є великою розкішшю для країни із воєнним бюджетом не більше $400-600 млн на рік до війни за різними даними, закупівлі озброєння якої РФ часто спонсорувала в кредит.

Далі стоїть питання цілі – воєнної чи цивільної. Обстріл вірменами населених пунктів Азербайджану під час війни мало що змінив в рішучості Баку продовжувати бойові дії. Обстріл воєнних цілей виглядає, як більш прийнятний варіант. Знищення важливого елементу системи управління, центру базування чи використання БПЛА, логістичного центру справді могло б якщо не зупинити повністю бойові дії, то значно їх сповільнити щонайменше.

Проте для виконання такого завдання, необхідно гарантувати два важливих елементи. Перш за все – доволі масове використання ракет, якщо мова не йде про використання спецбоєприпасу (ядерна бойова частина). Для порівняння, США і їх союзники в 2017-2018 роках для знищення чотирьох об’єктів в Сирії використали майже 200 крилатих ракет різних типів.

Так само важливим є якісне цілевказання, яке гарантує мінімальне або нульове кругове відхилення від цілі. Якщо ж ціль є мобільною, то таке цілевказання має бути в режимі реального часу – тобто постійно оновлюватися із отриманням останніх даних, щоб гарантувати удар по цілі, а не в те місце, яке ціль давно вже покинула.

Вірменія не могла забезпечити ні масовість удару, ні якісне цілевказання, не маючи сучасних засобів розвідки для виявлення цілей в глибині оборони. Таким чином, закупівля «Искандер-Э» виявилася не більше, ніж красивим піар-кроком. В реальності, Єреван не міг забезпечити ані масовість удару, ані точність цілевказання щодо пріоритетних цілей в глибині оборони противника. Тобто реальний бойовий потенціал «Искандер-Э» в вірменському арсеналі наближався до нуля.

Звичайно з іншого боку маємо приклад як Азербайджан ударом ОТРК Lora на початку конфлікту вивів із ладу міст на високогірному Лачинському коридорі, який з’єднує Вірменію і невизнану Республіку Арцах. Це значно ускладнило зв’язок включно із можливістю перекидання сил. Але тут радше мова йде про унікальний випадок, який спирається на особливості рельєфу місцевості.

Окрім того, в рамках власне бойових дій, набагато більш важливішою для Азербайджану виявилося ефективне поєднання засобів розвідки і цілевказання та артилерійських систем із дальністю роботи 20-30 км. Цього виявилося достатньо для перемоги.

Тепер саме час повернутися до наших реалій.

Перш за все, ніхто не заперечує важливість високоточного дальнього вогневого ураження (щонайменше на оперативну глибину) в рамках сучасних операцій. Саме такий тип ураження дозволятиме ізолювати район ведення бойових дій, роз’єднувати сили противника в часі і просторі, не давати йому масувати сили і засоби для ударів на глибину. Одним словом, саме дальнє вогневе ураження дає можливість бити противника по частинам в рамках зіткнень на передньому краї оборони.

Проте питання не лише і не стільки в дальності, на яку в Україні чомусь роблять найбільший наголос. Для ефективності в плані здатності радикально міняти ситуацію на нашу користь, удар має бути масованим і точним поряд із необхідною дальністю.

На жаль ОТРК Сапсан, про який знову активно заговорили в Міністерстві оборони, навіть у випадку його матеріалізації, не відповідатиме критерія як масованості, так і точності, особливо, коли мова йде про дальності 200+ км щодо мобільних цілей. Так лише для того, щоб довести всі роботи по цьому проекту, треба щонайменше $300 млн, як писали минулого року спеціалізовані ЗМІ. Розгортання хоча б однієї бригади (до 12 пускових) вимагатиме іще сотень мільйонів доларів. При цьому зрештою ситуація буде такою, як у Вірменії, – те, що можна красиво пустити по Хрещатику, матиме практично нульову воєнну цінність через малий запас ракет в звичайному оснащенні і неможливість дати якісне цілевказання в режимі реального часу на глибину 200+ км щодо цілей із великою мобільністю.

Взагалі дивно бачити, як в Україні знову активно говорять про більш серйозні ракетні системи в умовах, коли ми не змогли накопичити достатній запас навіть більш простих ракет сімейства Вільха.

На сьогодні ЗСУ отримали якихось 100 ракет по державному оборонному замовленню 2019 року – в 2020 році ці ракети не закуплялися. Власне ця розробка від ДККБ ЛУЧ виглядає як набагато більш прийнятна для України в наших реаліях.

По-перше, вартість таких ракет дозволяє організувати їх масове виробництво – одна ракета дальності 70 км коштує до $300 000. Це дозволяє, в разі виділення достатнього ресурсу, накопичити щонайменше 2 000-3 000 відповідних ракет. По-друге, навіть, якщо мова ітиме про модифікацію із дальністю до 200 км (а така можливість є), ми зможемо більш гарантовано організувати цілевказання в режимі реального часу. Наприклад, спираючись на турецькі БПЛА Bayraktar TB2.

Зрештою, ми вже на сьогодні маємо достатню кількість пускових в вигляді РСЗВ Смерч, які буде набагато дешевше підтримувати чи модернізувати, ніж з нуля створювати необхідні машини під більш потужного ОТРК.

Таким чином, в рамках ракет сімейства Вільха, ми маємо більш перспективний варіант розвитку ракетної програми, ніж ставка на ОТРК Сапсан. Розробка ДККБ ЛУЧ хоча і менш потужна, але може вироблятися більш масово, а також можемо забезпечити надійне цілевказання на всю дальність в режимі реального часу. При цьому, дальність в 200 км теж є доволі непоганою в плані ізоляції району ведення бойових дій і роз’єднування сил противника в часі та просторі в разі потреби для знищення їх частинами.

Із іншого боку, як показав досвід США в війні проти Іраку 1990-1991 років, виявлення і знищення наземних ракетних комплексів є доволі важким завданням, яке відволікає багато уваги і ресурсів і при цьому не гарантує 100% успіху. Наприкінці січня 1991 року, до 40% авіаційного угруповання Міжнародної коаліції було задіяне у виявленні і знищенні систем Ельбрус/Скад. Проте повністю із цим завданням американці так і не впоралися.

Таким чином, спираючись, в тому числі, на чужий, але дуже повчальний досвід, перестати гнатися за все більшою дальністю, але і виконати всі завдання, які дозволятимуть говорити про справді дієвий і збалансований розвідувально-ударний/вогневий комплекс оперативно-тактичного призначення. Поряд із накопиченням достатнього запасу ракет маємо забезпечити їх якісне наведення на ціль в режимі реального часу. Лише так можемо гарантувати те, що відповідні витрати зможуть дати потрібний ефект, а не створять лише красиву проте порожню із воєнної точки зору картинку.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Статьи, публикуемые в разделе «Мнения», отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией
редакции LIGA.net

Добавить комментарий